Острог, Ostroh, Ostrog, Остріг, Рівненська обл, форум, музеї, фото острога, Острозька академія, Межирицький монастир

Наш древній Острозький край овіяний славою минулих віків. У багатьох випадках історія не зберегла нам імен хоробрих і відважних воїнів, які захищали свою батьківщину, імен тих, хто своїм життям творив історію, продовжував славу Острожчини.
     Минали роки, століття, забувались події й імена... І тепер ми з великим інтересом не лише вивчаємо історію рідного міста Острога по документах, які збереглись, але з непереборною цікавістю читаємо легенди про минуле нашого краю.
     Легенди органічно увійшли у всі жанри давнього українського письменства, іконопис і малярство, народну свідомість, відбились у народних колядках, щедрівках, лірницьких піснях, баладах, думах, казках та інших жанрах фольклору. Привертають увагу, історичні легенди, які цікаво слухати й читати.
      Активним збирачем легенд був колишній випускник Острозької чоловічої гімназії, пізніше – громадянин Польщі  Пантелеймон Васильович Юр’єв. Він записав 48 легенд. Його коментарі  до легенд є коротким історичним  оглядом острозького минулого. П.Юр’єв, буваючи в м. Острозі, спеціально цікавився й записував легенди та перекази з уст острожан.
       Зі слів самого автора, острозькі легенди використовувались ним, як зразок своєрідної народної творчості, частково, як історичний матеріал, що характеризує окремих героїв  або ж якісь моменти чи події Острозької давнини.
       Подаємо легенди та коментарі до них з рукопису Пантелеймона Юр’єва “Острозька давнина”.

Вічні скарбошукачі

 У вежі, на Судовій горі, заховані від людських очей, глибоко в землі лежать  незліченні  скарби. Раз в рік у підземеллях  Вежі чути стукіт і шум  із землі, яку розкопують. Це  копають скарбошукачі, які багато-багато років назад були засипані  під час роботи обвалом. Вони оживають у річницю своєї смерті на кілька годин. Тоді вони намагаються  відкопати себе, але це їм не вдається, бо як тільки вони  докопуються до поверхні, настає  північ і розкопана земля знову осипається та ховає їх.
     Цю легенду записали в різний час Перлштейн, Ролле, С.Кардашевич. Їх  записи трохи відрізняються від цієї. Ця легенда  записана від острозьких старожилів – жителів Красної Гірки, Бельмажа, Нового Містечка. В загальних рисах всі редакції легенди подібні.

Криниця з цілющою водою

  Розповідають, що в Острозі була криниця на Татарській вулиці – недалеко від Татарської Вежі. Вона була дуже глибока, і вода  з неї мала надзвичайні властивості. Зокрема, в давнину робила невразливим для ворожих стріл того, хто напився цієї води. Криниця була засипана в кінці минулого століття. До неї скидали каміння й будівельне сміття з фундаментів єзуїтського  колегіуму, а також  будинків, які згоріли  під час великої  острозької пожежі. Води у ній  на той час не було.
Можливо воду з цієї криниці наділили чарівними й цілющими властивостями тому, що недалеко від криниці знаходилася єдина на той час аптека єзуїтів. Друга острозька аптека – на ринку старого міста – була зачинена після смерті власника – аптекаря Лаузенца .

  В Острозі жив колись ненажера, якого в цілому світі не знайти. Їв він за двадцятьох. Вола йому вистачало на один раз. Бочку вина  випивав як чарку. Одного разу  побився об заклад, що  бочку старого меду випити йому, як раз плюнути. Викотили йому із княжого льоху бочку меду – він випив і хвалиться, що ще  мало для нього. Викотили  другу. Ненажера і її  випив. Захмелівши, знову нахваляється, що б і від третьої не відмовився. Але прийшов йому  кінець, як тільки він зробив ковток із третьої бочки. І в Острозі сум великий був, бо такого знаменитого чоловіка ніде потім знайти не могли.
Цей ненажера – історична особа. Ним був острожанин литвин Ян Богдан Сусло – секретар Януша Острозького. Як вказує С.Кардашевич, його портрет був у Межирицькому монастирі. Очевидці відзначали, що їв він за тридцятьох, і все був худим.

Віртуозний музикант

  В Острозі жив колись музикант. У нього була скрипка незвичайної форми. Ніхто не зміг змагатися з ним у майстерності гри. Він жив  на одному з бельмажських хуторів – був диким - під час  зустрічі з людьми нікому не кланявся, ні з ким не розмовляв. Грав вечорами, і тоді всі сходились його слухати, стараючись стояти в тіні, щоб він не помітив слухачів. Як тільки побачить, що його слухають, то переставав грати.
    А коли він помер, всі побачили, що це була не скрипка, а шматок дерева. Так люди  ніколи і не  дізнались, як на ньому грав  віртуозний музикант. Ось таке було і такі справи вершились в Острозі в давнину!
 Без сумнівів, що легенда ця про відомого скрипаля Гесснера, який приїхав до Острога на запрошення Князя Констянтина Острозького з Німеччини і отримав на Бельмажі  великий земельний  наділ. Він швидко  став найулюбленішим  придворним  музикантом  при дворі старого  князя. Спогади про цього скрипаля зустрічаються досить часто.

Зачарована синагога

  Острозька синагога заговорена великим магом-рабином Торовичем. Вона не горіла у вогні, не була знищена під час острозької повені в кінці 17ст. А коли російські війська в 1792 році обстрілювали Острог, то помилково обстріляли й синагогу, прийнявши її за цитадель. І тоді сталось диво: гарматні ядра, долетівши до синагоги, не торкаючись її стін, зависали  в повітрі. В пам’ять про цю подію  кілька ядер було вмуровано  у стіни  синагоги, а кілька підвішено всередині приміщення на спеціальних ланцюгах.
 Ланцюги колись були з чистого золота. Про це зазначав служка, що був при синагозі. Але, щоб люди не заздрили, ґміна (община)  вирішила продати золоті ланцюги, а гроші роздати бідним. Ядра ж повісили на залізних ланцюгах. Думається, що розповідь служки про золоті  ланцюги - своєрідна острозька легенда.
   Про Торовича  острозькі легенди  розповідають, як про людину, яка робила справжні  чудеса, в які вірили  острожани і не тільки євреї.